Розміщення тимчасової споруди – судова практика

Розміщення тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування землею, є незаконним, навіть, при наявності паспорту прив’язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності (ВС/КГС, № 918/633/16, 16.05.18)

Фабула судового акта: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, залишивши без змін рішення попередніх судових інстанції, якими був задоволений позов селищної ради до фізичної особи-підприємця (ФОП), та зобов’язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну та привести її у первинний стан за рахунок відповідача, повернути земельну ділянку Раді, дійшов наступного висновку.

Відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в користування відповідачу та наявність обставин використання земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства є підставою для покладення на  відповідача зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди, приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача та повернення земельної ділянки Раді.

Верховний Суд погодився з висновками судів про те що такий висновок ґрунтується на положеннях Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.ст. 16, 26); Про благоустрій населених пунктів”; Про регулювання містобудівної діяльності” (ст. 28); Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011 № 244, статей 83, 116, 123-126, 212 Земельного кодексу України.

Заслуговує на увагу висновок суду про те, що сам факт отримання відповідачем паспорту прив’язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності, виданого відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації, не свідчить про виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради. Отже зазначений Порядок розміщення тимчасових споруд визначає механізм, реалізація якого передбачає наявність документів на землекористування, та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб’єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв’язку з розміщенням тимчасових споруд.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа №  918/633/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. – головуючого, Мачульського Г.М., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання – Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Зарічненської селищної ради Рівненської області – не з’явився,

Фізичної особи – підприємця

Федюшко Олександри Адамівни – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи – підприємця Федюшко Олександри Адамівни

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 (у складі колегії суддів: Демидюк О.О.(головуючий), Крейбух О.Г., Павлюк І.Ю.)  

та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 (суддя Андрійчук О.В.)  

у справі № 918/633/16

за позовом Зарічненської селищної ради Рівненської області

до Фізичної особи – підприємця Федюшко Олександри Адамівни

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року  Зарічненська селищна рада Рівненської області (далі – Рада) звернулася до суду з позовом до Фізичної особи – підприємця (далі – ФОП) Федюшко Олександри Адамівни про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв. м, яка розташована за адресою: Рівненська обл., смт Зарічне, вул. Лесі Українки (між багатоквартирними будинками по вул. Лесі Українки, 2 та вул. Фестивальній, 21), шляхом демонтажу тимчасової споруди, приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача та повернути земельну ділянку Раді.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФОП Федюшко О.А. за відсутності правовстановлюючих документів на землекористування незаконно встановлено тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на прибудинковій території між багатоквартирними будинками по вул. Лесі Українки, 2 та вул. Фестивальній, 21 у смт Зарічне.

Оскільки Радою рішень про надання ФОП Федюшко О.А. земельної ділянки не приймалося, зазначені дії відповідача свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки, що порушує право територіальної громади на її використання.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.04.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.06.2017, позов задоволено.  Зобов’язано ФОП Федюшко О.А. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за наведеною вище адресою та привести її у первинний стан за рахунок відповідача, повернути земельну ділянку Раді. Стягнуто з ФОП Федюшко О.А. на користь Ради витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

Судові рішення з посиланням на положення законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ;Про благоустрій населених пунктів”, ;Про регулювання містобудівної діяльності”, ;Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011 № 244, статей 83, 116, 123-126, 212 Земельного кодексу України (далі – ЗК),  мотивовано тим, що розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, однак його реалізація можлива лише на підставі документів на право користування земельною ділянкою.

Сам факт отримання ФОП Федюшко О.А. паспорту прив’язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності по вул. Лесі Українки в смт Зарічне, виданого 16.07.2013 за № 4 відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зарічненської райдержадміністрації, не свідчить про виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2017 року ФОП Федюшко О.А. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ФОП Федюшко О.А. обґрунтовує, зокрема, тим, що:

– судами не враховано, що нормами чинного законодавства не передбачено обов’язку відповідача щодо вирішення питання користування земельною ділянкою для такої категорії об’єктів, водночас правові підстави щодо встановлення відповідачем тимчасової споруди підтверджено рішеннями виконавчого комітету Ради та отриманим у встановленому порядку паспортом прив’язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності;

– судами в порушення статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК, у редакції, чинній до 15.12.2017) залишено поза увагою факти, встановлені постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 03.12.2015 у справі № 561/1011/15-А, якою визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ради від 29.09.2015 № 95 про зобов’язання відповідача знести тимчасову споруду на самовільно зайнятій земельній ділянці;

– судами неправильно визначено характер спірних правовідносин, оскільки правовідносини між сторонами у справі регулюються законодавством у сфері містобудування та архітектури, а також про благоустрій населених пунктів, а не земельним законодавством;

– позивачем не доведено, а судами не встановлено факту самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, зокрема не надано висновків спеціалістів у сфері контролю за використанням земель;

– судами не з’ясовано, чи наявне волевиявлення, тобто рішення Ради про звільнення відповідачем спірної земельної ділянки, що передувало зверненню до суду з відповідним позовом;

– апеляційний суд дійшов незаконного висновку про покладення витрат зі сплати судового збору на відповідача, оскільки його звільнено від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”.

Рада у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою і зазначає про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити судові рішення без змін. Зокрема, Рада навела аргументи про те, що:

– обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки;

– доводи відповідача спростовуються його ж діями щодо намагання оформити право користування земельною ділянкою для розміщення тимчасової споруди, що також підтверджується рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.05.2017 у справі № 918/251/17, яке набрало законної сили і яким відмовлено у задоволенні позову ФОП Федюшко О.А. до Ради про зобов’язання розглянути звернення та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду;

– виконавчий орган Ради не наділений повноваженнями відповідно до вимог статей 116, 123, 124 ЗК вирішувати питання передачі у користування земельної ділянки комунальної власності;

– позов у цій справі подано у сфері земельних правовідносин, а не у зв’язку з порушення законодавства про благоустрій, тому посилання відповідача на неправильне визначення судом характеру спірних правовідносин є безпідставним;

– здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності належить до повноважень, у цьому випадку, селищної ради, а повернення самовільно зайнятих земельних ділянок відповідно до положень статті 212 ЗК проводиться виключно за рішенням суду, у зв’язку із чим Рада, встановивши факт порушення використання земель, звернулася до суду з метою захисту та відновлення порушених прав, що передбачено статтею 152 ЗК, статтею 16 Цивільного кодексу України та узгоджується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов’язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов’язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи установлено, що рішенням Ради від 28.02.2012 № 316 затверджено Генеральний план з внесеними змінами смт Зарічне, Зарічненського району, Рівненської області.

Відповідно до викопіювання Генерального плану смт Зарічне земельна ділянка, на якій розміщено тимчасову споруду відповідача, є прибудинковою територією багатоквартирних житлових будинків.

Згідно з рішеннями виконавчого комітету Ради від 26.02.2013 № 24, № 26 ФОП Федюшко О.А. надано дозвіл на розробку комплексної схеми встановлення тимчасової споруди (далі – ТС) у смт Зарічне на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в смт Зарічне по вул. Лесі Українки між будинками № 2 по вул. Лесі України та № 21 по вул. Фестивальній. Затверджено комплексну схему встановлення ТС і надано дозвіл на розробку паспорта прив’язки ТС – павільйону для здійснення підприємницької діяльності.

16.07.2013 відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зарічненської райдержадміністрації відповідачу видано паспорт прив’язки ТС для підприємницької діяльності по вул. Лесі Українки у смт Зарічне, Рівненської області, який дійсний до 16.07.2018, після чого відповідачем було встановлено ТС.

У зв’язку з чисельними зверненнями мешканців багатоквартирних житлових будинків по вул. Фестивальній, 21 та вул. Лесі Українки, 2 у смт Зарічне щодо встановлення на прибудинковій території  між цими будинками ТС, для з’ясування наведеного питання Радою направлено комісію по вирішенню земельних спорів, якою 18.09.2015 складено акт № 557 обстеження земельної ділянки та зелених насаджень; за висновками комісії заборонено проведення будь-яких робіт щодо самовільного зайняття земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в користування відповідачу та наявність обставин використання земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства, стало підставою для звернення Ради з позовом про зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом демонтажу ТС, приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача та повернути земельну ділянку Раді.

Відповідно до статті 80 ЗК суб’єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини 1, 2 статті 83 ЗК).

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статей 123, 124 ЗК надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування,  а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради – сесії.

Разом із тим відповідно до частини 4 статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання частини 4 статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі – Порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

За змістом цього порядку замовник,  який має намір встановити ТС,  звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (пункт 2.2.); підставою для розміщення ТС є паспорт прив’язки ТС, який оформлюється  органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункти 2.1., 2.7); паспорт прив’язки ТС це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТП на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою території (пункт 1.4), типова форма якого поряд з іншими документами затверджено додатком 1 до Порядку, який містить, зокрема, форму схеми розміщення ТС із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Отже, цей Порядок визначає механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності, реалізація якого передбачає наявність документів на землекористування, та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб’єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв’язку з розміщенням ТС.

Судами встановлено, що будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, відповідачем не надано.

Разом із тим, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що згідно з пунктом 1.6 Порядку комплексна схема розміщення ТС та архітип розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб’єктом господарювання, який має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації. Розроблення комплексної схеми розміщення ТС та архітипу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. Тобто розроблення комплексної схеми встановлення ТС здійснюється за рішенням позивача, а не його виконавчого органу.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що паспорт прив’язки ТС, виданий відповідачу, дійсний до 16.07.2018, а за положеннями пункту 2.30 Порядку закінчення строку дії паспорта є підставою для демонтажу ТС.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відзиву відповідача на позовну заяву Ради, так і зі змісту касаційної скарги, ФОП Федюшко О.А. для реалізації права оренди земельної ділянки зверталася з відповідними заявами до позивача. Матеріали касаційної скарги містять рішення Ради від 02.08.2017 № 665/16-2017, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Федюшко О.А. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Лесі Українки між будинками № 2 по вул. Лесі України та № 21 по вул. Фестивальній у смт Зарічне у зв’язку з невідповідністю місця розташування зазначеної земельної ділянки вимогам законів та генеральному плану смт Зарічне.

Наведеним спростовуються доводи ФОП Федюшко О.А., викладені у касаційній скарзі, щодо правомірного користування нею земельною ділянкою для розміщення ТС.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з положеннями  статті 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем ТС за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним.

Отже, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, виконали вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2017 у цій справі, та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо неврахування судами попередніх інстанцій постанови Зарічненського районного суду Рівненської області від 03.12.2015 у справі № 561/1011/15-а, спростовуються обґрунтованим посиланням суду першої інстанції у рішенні на те, що за приписами частини 3 статті 35 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Аргументи відповідача про порушення судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” в частині покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору є безпідставними, оскільки за змістом цієї норми від сплати судового збору звільняються громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають процесуальний статус позивачів; звільнення від сплати судового збору громадян наведеної категорії, які є  відповідачами у справах, законом не передбачено.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів колегія суддів не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи – підприємця Федюшко Олександри Адамівни залишити без задоволення.

2. Постанову  Рівненського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 у справі № 918/633/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                 І.С. Берднік

Судді:                               Г.М.Мачульський  І.С. Міщенко

Джерело

By | 2018-10-31T11:10:29+00:00 Жовтень 31st, 2018|Categories: Новини|Коментарі Вимкнено до Розміщення тимчасової споруди – судова практика
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...